Аутро

Прокидаюсь в палаті, біль розщепляє голову
Сумка медбрата сповнена таблами, мене колять на руку скору
В напівсвідомості горлаю віддайте розмір сорок
Білі халати кивають і виносять один кросовок
Я берегтиму його на візку, клянусь, берегтиму на милицях
Крізь зуби проклинаючи той самий день в степу
Я йтиму, коли навчусь ходити, в ньому одному невпинно
Бо втративши рідне, ти йому не шукаєш заміну
Вони в мене плюватимуть, узрівши душевні хвороби
Та я підшию підошву і, ставши, житиму життя
І за кожен зроблений мною у правильну сторону крок
Я чутиму ми тебе туди не посилали втрачати взуття
Та відроджусь Феніксом і з'єднаюся у ключі
Серед Птахів з підбитими крилами із найміцнішої зграї
Теж не таких, теж скалічених на цій війні
Але таких, що позривали свої кроси з цвяхів
Аби битися, аби топтати шляхи до свободи
Мстити за скоєне тому безпросвітному злу
І кожен хоч в берцях, хоч в кросах, хоч як Бог створив  голіруч
Поборять та підуть назустріч новому дню
Тоді я босим згадаю ті кроси під домом
Де Мама обіймала сильно на тих клятих сходах
Кульгатиму двором поміж зламаних гойдалок
Кращих котрим я так і не знайду ніколи