Інтро

Я взув ті кроси у сімнадцять на порозі дому
Мама обійняла так сильно, ніби щось знала
На оголених сходах сказав буду скоро і помчався двором
Поміж іржавих гойдалок, кращих котрим не знайду ніколи
Ті кроси жили до випускного
Згодом я оббив ними пороги людини, з котрою марив ділити радість та горе
Смуток над морем, жевріти у чварах, а згодом кохатись до втоми
Та урвались шнурки і я вирішив добряче прискорити.
Я дихаю в ніс і біжу наче Форрест
Стежини осені ведуть не в універ, а до першого підробку на офісі
Та темп нескорений шмагає спринтом мене до столи вогненної
Аби віч на віч зустріти історію
Барикади по той бік крижаною водою
Брали волю на міцність, але кожен там встояв
А згодом лиш постріли, попіл і тіла з очима безодні
На гнилій підошві я в центрі Землі проводжаю Небесну Сотню
Ті кроси проведуть у край незнаний
Де ніхто не скаже Слава Україні радісно чи у сльозах
Де кожен другий наш  чужак та ладен тебе зрадити
Взуття не зрадило, вертаючи до рідного шляху
І я біжу степами назустріч сонцю на сході
Яке встало, аби дати їм шрапнеллю та градами вдарити
І в бій незламно йдуть сини Святославові горді
В таких же кросах, як у мене, подертих попалених
Бачила б Мама куди завела покупка турботлива
Яку не взяли ні вогонь, ні вода, ані болото
Іду посадкою і думаю як їх лишити на згадку
Ступаю правою, спалах, вибух, вільно падаю