Божевільна

Синьоокою чаклункою, бувало, називав мене і руки цілував, може, справжнє щастя то було й не стало.
Час минув і вже, як сніг розтав, що тоді хотіла, я сама не знаю, може подарунків, може просто слів.
Я не вірю в те, що почуття вмирає, що вогонь любові догорів.

Більше ніхто, тільки я в тому винна - божевільна!
Більше ніхто, тільки я в тому винна - божевільна!

"Повернись!", - тобі сказати не зумію, квітень за вікном, а на душі - зима.
Ти вже не один, і я це розумію, що ж, у цьому винна я сама.

Більше ніхто, тільки я в тому винна - божевільна!
Більше ніхто, тільки я в тому винна - божевільна!