Жнива

Бідна матір голосить,
Батько мов стіна.
Впали ви, як колоски,
Скошені в жнива.
Не в обжинки під серпом,
Впали від свинцю.
То й летить у слід прокльон
Вашому жнецю.

Жнива, жнива, жнива.
Хто живий, кого нема.
Та зернята колосків
На стерню впадуть ланів,
Хай земля з розливом нив
Ожива

Скілько вас лежить а полях
Різних, без імен.
Тому зветься ця земля
Вічно - чорнозем!
Хоч спали її дотла,
Всупереч  орді,
Знов піднімуться хліба-
Ниви золоті!

Жнива, жнива, жнива!
Хто живий, кого нема
Та зернята колосків
На стерню впадуть ланів,
Хай земля з розливом нив
Ожива