В Небесному Просторі

В ту мить, як на землю війна впала градами,
В повітрі повис непроглядний туман,
Горіла земля вогняними загравами,
А мати ховала сльозу у рукав.
Молилась за сина, що йде поміж кулями,
У сонця просила для нього тепла,
Пронизана страхом, тривожними думами,
Бо серце її вигоряло до тла.
Смертельна безодня
Котилася громом,
Небесна долоня
Для них стала домом.
У синьому просторі
Мамині руки,
Його обіймають
Зціляючи муки.
Дивилась на сина вона з неба зорями,
У спрагу лилася цілющим дощем.
Засіяла мати стежки свої болями,
Завила вітрами, тужливим плачем.
У мить, коли впав син на землю знесилений,
Душа розірвалася, серце в крові -
І янголом білим, махаючи крилами,
Забрала синочка в обійми свої.
Смертельна безодня
Котилася громом,
Небесна долоня
Для них стала домом.
У синьому просторі
Мамині руки,
Його обіймають
Зціляючи муки.