Місто

Крізь заспані очі я дивився на місто
Про яке ніколи не буде написана пісня
Сьогодні зранку ворони були голодними як ніколи
Літали кволо, кволо

Бродячий пес все ще не чіпований
Виглядав найадекватнішим серед присутніх
Проходячи повз дещо знервовано
Він прогарчав, що бачив майбутнє

Цей сірий сніг, як зрозуміємо потім
Більше нагадує радіоактивний попіл
Та навіть тоді комунальники виявляться не готовими
Нічого нового, нічого нового

Це місто не з тих, що пожирає слабких і хворих
Залишаючи місце спритним і сильним
Тут всі рівні, мов перед Господом Богом
Гниють однаково повільно

В місті, що не заслуговує на пісні
В місті, що не заслуговує на пісні

Пам'ятаю останній спогад, мене гризла бездомна собака
Моє чорне пір'я в слині пінній, ніби хвиля холодного моря
На небі говорять тільки про нього, чайки кричать як востаннє
Жаль я вже не побачу не долечу, просто подохну у Львові

Моя труна то іржавий совок, відшкребе мене від сухого асфальту
Падає дощ в місті новобудов, з мозаїки сиплеться смальта
Моє місто інколи неповносправне, з поглядом олігофрена
На паркані збоку від надпису пише - Україна форева

А під парканом люди йдуть на роботу, нині без синього неба
Лиш обсциканий сніг, в якому недопалки, ніби свічки на торті
Задувай, загадуй бажання, хто ти?
Як тебе звати? Де народився? Скільки лишилось тобі і де ти помреш?

В місті, що не заслуговує на пісні
В місті, що не заслуговує на пісні
В місті, що не заслуговує на пісні
В місті, що не заслуговує на пісні