З Букетом Троянд

Я хотів би всміхатися світові цьому з букетиком у руці
Після років екзилю вернутись додому в напівпорожньому літаці
Крізь прохід сидітимуть польська сім'я й хасиди - батько і син
Щоб заснути, ввімкну у навушниках я аудіокнигу Сунь-дзи

І щоразу, як відволікатимусь, голос повторить - я тут
Від війни не втечеш - вона вдома, за межами дому і навіть на цьому борту
Отерпіла й розріджена ртуть - закипить знизу Атлантика
Попіл і пил угору зметнуться, мов під під'їздом фантики

І тоді поети й романтики затягнуть, прикладай хоч ран
Небо ридма ридає, солдатики Чугуєв-Донецьк-Луганськ-Тегеран
Наче пір'ям тілами набита земля, і продовжує рости схил
І хотів би стискати букет в руках я, та впускаю його до могил

До могил

Я хотів би сміятися світові цьому з трояндою у руці
Але я не можу побачити де він, крізь заляпаний кров'ю приціл
І сонця бліки стікають у ньому на мої сині пальці
Я хотів би глянути з боку на себе, як той я сумнівається

Уявити сліди на шинелі, як від компостера на білетиках
Курок западе в піднебіння рушниці, ніби язик в епілептика
І ворони покинуть дроти, шо прошиті між маківками спальників
Я вийду з під'їзду ніби за хлібом, без посмішки і без паніки

А під дахами все трохи інше і град не проколює плечі
І нема спокійнішого сну, ніж той, шо приходить пізно під вечір
Тож посмійтесь тоді замість мене, щиро в тихі хвилини оці
Бо я вже не зможу сміятися світові тому з букетом троянд у руці

Цей груз валитиме із ніг
І затягнеться років плин
Для тих, хто вберегтися зміг
Я чую плач, я чую сміх
Лунає дзвін. По кому він?
Я чую плач, я чую сміх