Минають Дні

Минають дні, за ними — ночі.
Ми не одні — ти чуєш, Отче?
Дитячий сміх і галас суму…
Хто ж переміг, зустрівши думу?

Я положив за волю життя,
Щоб не тужили по крові браття.
Рідні поля і золотий степ —
Уся земля, прийми ж до себе.

Не плачте, мамо, і не кричіть, тату.
Страху не мав — тому і дав вам
Усе, що є, і що ще буде…
Лише мене ви не забудьте.

Ви не забудьте…

Коли пройде зима холодна —
Не ждіть мене, бо доля — годна.
Я повернусь уже іншим шляхом —
Я птах, й несусь додому махом.

І хоч кров ллє по серцю й грудях —
Немає сил вже дати людям…
Тому простіть і пам’ятайте:
Я загублюсь — ви не шукайте.

Ви не шукайте…

Не плачте, мамо, і не кричіть, тату.
Страху не мав — тому і дав вам
Усе, що є, і що ще буде…
Лише мене ви не забудьте.