Болбочан

Тихі міста на сході
Засинають в імлі
Але хтось підступає до міста й готує облогу

Добре стояти на власній землі
Ми просто літери на чорному тлі
Час нам дарує зливу - тривалу й вологу

Сходяться на вогонь
Безіменні бійці
Де ти, полковнику, з лавами і прапорами?

Сонце ховається в чорній ріці
Світло лежить на жіночім лиці
Але як нам тепер тримати відкрими брами?

Сонце в небі, наче мітка в руці
Хай буде прощення наприкінці
Втікає туман у промислові міста
Хай виживуть сто зі ста

Ось тобі, Господи, все, що везли
Ворог нищить залізничні вузли
Та приходить у сни східняків і кримчан
Полковник Болбочан

Полковник Болбочан
Полковник Болбочан
Полковник Болбочан

У смерті теж є невдачі та вихідні
Столітня війна триває уздовж залізниці
Ми з тобою залишились одні
Хтось уголос відраховує дні
І для нас поміж цими днями немає різниці

Бачиш, полковнику, це твої чорні полки
Це твої темні химери і перші прориви
Ти все в житті робив навпаки
Ти - текст, написаний від руки
Ти - теплий дух лівобережної зливи

Сонце в небі, наче мітка в руці
Хай буде прощення наприкінці
Втікає туман у промислові міста
Хай виживуть сто зі ста

Ось тобі, Господи, все, що везли
Ворог нищить залізничні вузли
Та приходить у сни східняків і кримчан
Полковник Болбочан

Полковник Болбочан
Полковник Болбочан
Полковник Болбочан

Сонце в небі, наче мітка в руці
Хай буде прощення наприкінці
Втікає туман у промислові міста
Хай виживуть сто зі ста

Ось тобі, Господи, все, що везли
Ворог нищить залізничні вузли
Та приходить у сни східняків і кримчан