Тікаю

Моя Пенелопа! Я, по-перше,
далеко. Я був парубок моторний.
Лелеки бачили, як рушив я на південь,
рушив я на південь, бо набридло все.
 
До того ж те, що далі завжди краще ніж те, що поруч
Твоя краща здобич  ще не здобута здобич.
Диви-диви-диви  які жовті жнива під обрієм
А ті, що під ногами вже стомлені, зломлені
 
Рушив я на південь, були поруч люди
Казали:тік-тік-тік, рушимо швидко.
Усюди буде нам дім. Усюди небо нам стеля.
Пливи-пливи, мій корабель, корабель пливи
 
ТІкаю
 
Плили ми морем. Бачили гори.
Великі, до неба. Чули там гомін. Моря
стогін. Хвилі кричали, як діти, що вночі
плачуть у розпачі. На це диво дивились ми довго.
 
Потім набридло. Люди казали,
що далі будуть хвилі гучніше, море синіше
жнива жовтіші. Так і було, поки не
опинялись ми поруч. Краща здобич  ще не здобута здобич
 
Плили ми далі. Мріяв я - тобі розповім,
як воно  збирати вдень сльози, щоб
ніччю пити їх серед пустель сивих.
Пливи,пливи мій корабель, корабель, пливи
 
Моя Пенелопа! Я вже не пам'ятаю,
хто ти. Кого повиваєш зараз та хто поруч плаче.
Я питаю, у відповідь виють болота.
П'ють свої сльози, питають: хто там, хто там...
 
Чому істота тягне за собою хвору душу
Рушив я на південь. Тепер мушу шукати північ.
Колись були люди поруч. Люди
Залишив їх під обрієм стомлених, зломлених
 
Те, що поруч цінуєш, поки не втратиш дотик
Лелеки бачили все, хто з них ти, Пенелопа?
Може, було так, може це розповіли пустелі
Поки пливе мій корабель-корабель, пливе