Я Плачу, Коли Ніхто Не Бачить

Я так втомилась, що немає вже сил,
В скронях пульсує і серце болить,
Всі чекають від мене лише перемог,
А я падаю тихо у хаос тривог.
Я мовчу про те, що мене розриває,
Бо слабкість сильних цей світ не сприймає.
І тільки у тиші я можу зізнатись:
Я так втомилась щодня триматись.

Я плачу, коли ніхто не бачить,
Слабкість сильних цей світ не пробачить.
Вночі видихаю, згораю в сльозах,
Щоб зранку тримати цей світ на плечах.

Мені кажуть: Ти сильна, ти не впадеш,
Але зараз я ледь дихаю теж.
Я усміхаюсь, бо мушу триматись,
А вночі дозволяю собі розпадатись.
Ніч повертає мені справжню себе,
Щоб вдень я змогла йти знову вперед.
Сльози — то правда, яку не сховаєш,
Сльози відновлюють, і ти знову тримаєш.

Я граю у гру, що зветься смілива,
Але в глибині я дуже вразлива.
І ніч — моя правда, де можу ридати,
Щоб зранку знову цей світ рятувати.
Ця темрява вчить мене бачити світло,
Ці сльози змивають усе непотрібне.
Я плачу, щоб душу від болю зцілити,
І знову для інших світлом світити.

Ніч відпускає, день оживає,
Світло ранку знову мене огортає.
Я плачу лише коли ніхто не бачить,
Лише коли ніхто не бачить,
Ніхто не бачить,
Не бачить.