Афіна

У громі, де небо тріщало від дум
Метіда зникла — та не згас її розум
І Зевс, бог грому, від болю кричав —
Бо цей світ на Афіну давно вже чекав

Зійшлись два боги на скелі високій —
Один ніс бурю, а друга — лише спокій
Він вдарив у землю — солона вода
Вона ж посадила гілку — і олива зросла

Справедливість — це ти
Мудрість — сила твоя
Не вогонь, а розум палає в боях
І без зброї схиляється сила нова
Щоб настала тиша — й скінчилась війна

Коли тиша рве душу, а ніч нависає
Її голос в мені — він мене піднімає
Без крику, без страху, без кривавих знамен —
Лише правда й розум ведуть крізь Едем

Вона не кричить — але весь світ завмирає
Її крок — мов меч, що ніч розтинає
І навіть у темряві хтось пам'ятає —
Афіна — ім'я справедливості, що в тиші лунає

В її очах — відлуння зірок
Що пам'ятають початок цілих епох
Вона не карає — вона обирає
Коли світ горить — вона не зникає
А між світами завжди рівновагу тримає

Справедливість — це ти
Мудрість — сила твоя
Не вогонь, а розум палає в боях
І без зброї схиляється сила нова
Щоб настала тиша — й скінчилась війна

Коли впали титани, і небо мовчить
Вона — єдина, хто ще зараз стоїть
Без щита, без меча, лиш із правдою в грудях —
Стає проти темряви навіть у людях

БЕЗ МЕЧА! — Але падають тисячі
БЕЗ СЛІВ! — Але світ завмирає
ТИ ВВАЖАЄШ ЇЇ СЛАБКОЮ?!
ВОНА — ТВІЙ СУД І КІНЕЦЬ!

Справедливість — це ти
Мудрість — сила твоя
Не вогонь, а розум палає в боях
І без зброї схиляється сила нова
Щоб настала тиша — й скінчилась війна