Ліловий

На схилі літа трави особливі,
Тужаві стебла стеляться до ніг.
Вони, немов зав часу посивіли,
Що стежки розминулися...

Добіг – до краю мед
І сонце на долоні іскрить іще,
По-зрадницьки пече...

А ночі стали глибші і холодні,
Мов у темниці... І яким ключем
І яким ключем
Звільнити стіни стиснуті до тріщин?

О, як же міцно в'яжуться думки...
На квіти вересу дощі періщать,
Ліловий сум торкається...

На обрій сонце по дощі поверне,
Де подих є розділений навпіл.
Я кожен слід збиратиму по зернах,
І ніжний верес, і солодкий біль...

До краю мед
І сонце на долоні іскрить іще,
По-зрадницьки пече...

А ночі стали глибші і холодні,
Мов у темниці... І яким ключем
І яким ключем
Звільнити стіни стиснуті до тріщин?

О, як же міцно в'яжуться думки...
На квіти вересу дощі періщать,
Ліловий сум торкається руки...

Звільнити стіни стиснуті до тріщин?
О, як же міцно в'яжуться думки...
На квіти вересу дощі періщать,
Ліловий сум торкається руки...