Гнів

Мій дах смолою потік в очі і я нічого не бачу
Там зверху напевно сонце, як монета, що на вдачу
Та поки її не видно мені знову не щастить
І я рву руками долю і так зібрану з частин
Я боюсь, що хмари небо заступлять - смола схолоне 
І там три - не три ті очі, лиш замурзані долоні
Та поки мій дах горить - її щоки ще солоні
Не памʼятаю коли нам було солодко у Львові 
Підкидаю луну своїх криків вище їх балконів
Там нічого не знайти їм крім слів відомих в народі
У нас чорне піднебіння, ми сьогодні чорнороті 
У газету загортаю своє вибачте на потім
Ця пожежа в середині, я давно так не пітнів 
Очі затягнуло димом, вогню не видно в вікні
Всі раціональні думки давно покинули дім
Залишилась порожнеча її заповнює гнів

На сьогодні мої плани тільки гнів 
Усе решта ми перенесем на завтра
Це явно не те чого би я хотів
Це не те що треба нам, правда
На сьогодні мої плани тільки гнів 
Усе решта ми перенесем на завтра
Це явно не те чого би я хотів
Це не те що треба нам, правда

Cкажу, що відпустити образи ніхто не заважав
В очі із холодним блиском леза ножа
Голова важка, та що сьогодні важить мій жаль?
Сон лежав в мішках, поки стрілки кудись спішать
У них забагато справ, вони пролетять повз нас
Тут не Купідон стріляв, та й годинник не компас
Що якщо сам собі Бог, й завтра загадав так само?
Парить? Грозу зустрічає мій піщаний замок!
Дихання з нерівностями, не так просто тут
Брак повітря без тривоги все ж не брак простору
Пісні - кухонні розмови не биття посуду
Реакції на осуд не буде без осаду

На сьогодні мої плани тільки гнів 
Усе решта ми перенесем на завтра
Це явно не те чого би я хотів
Це не те що треба нам, правда
На сьогодні мої плани тільки гнів 
Усе решта ми перенесем на завтра
Це явно не те чого би я хотів
Це не те що треба нам, правда