Моя Гуцулія

Снив сі сон ми, шо став дідом, і маю сто років.
Маю вівці, маю кози, гори з усіх боків.
Виджу, виджу Чорногору, виджу полонину.
Свисну, крикну, затанцюю у веселу днину!

Маю своїх три синочка: Грицька, Стефка, Йвана.
Маю двайціть онучаток й бісика Романа.
Вийду в гори до обіду, та й затрембітаю!
А під вечір, коло ватри, на флоєрі граю!

Троха вуса си підкручу, та й закуру файку.
Заспіваю старовіцьку, та й розкажу байку.
Чую, чую соловейка, чую клекіт бузька,
Черемоша дзюркотання чую дуже близько.

Маю си поїсти, маю си попити, маю ше у чарку троха си налити.
Маю шо казати, маю шо згадати, маю шо онукам на ніч повідати.
Отаке ми снитці, отаке я виджу, отаким гуцулом на ніч я сі лишу.
Моя Гуцулія!